Вчимося писати твір на морально - етичну тему

7 смертельних гріхів

Між людиною освіченою й неосвіченою така сама

різниця, як між живим і мертвим.

Аристотель

Одним із стратегічних завдань освіти , згідно з Національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті, є формування творчої особистості, здатної на свідомий та відповідальний вибір за різних життєвих обставин. А якою ж має бути така особистість, щоб здійснити свій вибір правильно та помірковано ? У першу чергу , мабуть, освіченою , вихованою на гідних пошани джерелах мудрості.

Як же змусити сучасну молодь, що повільно, але впевнено, намагається відмовитися від духовних джерел мудрості пращурів, які вміщені в літературі, пити з цих незглибимих джерел? На допомогу приходить необхідність: отримання престижної та такої незамінної в умовах ринкових відносин - вищої освіти. Це необхідність складання ЗНО, обов’язковим елементом якого з української мови є твір на морально – етичну тему. І ось на цьому етапі й виникає в абітурієнта можливість ближче познайомитися з тими поняттями, якими , можливо, раніше він так необачно нехтував. Написання твору – роздуму – це не тільки вміння вільно і легко висловитися на задану тему, продемонструвавши високий рівень мовленнєвої культури, а ще й володіння базовими поняттями , на яких ґрунтується світогляд справжньої особистості. Допомогти вчителям та абітурієнтам у підготовці до твору – роздуму і покликана ця робота.

Зміст

1. Оволодіваємо поняттями

2. Опановуємо структуру

3. Опрацьовуємо теми

I. Оволодіваємо поняттями

Морально – етичні категорії

1. Доброта

2. Креативність

3. Милосердя

4. Мудрість

5. Оптимізм

6. Повага

7. Патріотизм

8. Смирення

9. Свобода

10. Справедливість

11. Старанність

12. Терплячість

13. Толерантність

14. Хоробрість

15. Честь

16. Чесність

17. Щедрість

Вади

1. Брутальність

2. Егоїзм

3. Зрада

4. Лихослів`я

5. Ненависть

6. Помста

7. Підступність

8. Хитрість

Чесноти

1. Віра

2. Надія

3. Любов

Основні морально – етичні категорії

1. Доброта — ласкаве, дружнє, турботливе ставлення до когось. Прояв щирих почуттів, що корисні іншим , та які не вимагають винагороди.

2. Креативність — це здатність адаптивно реагувати на потребу нових підходів і продуктів. Ця здатність дозволяє також усвідомлювати нове в бутті, хоча сам процес може мати як свідомий, так і несвідомий характер; здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації.

3. Милосердя — діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу. Милосердя - термін, що вживається для опису м'якості, поблажливості або співчуття. Це - одна з чеснот лицарства і християнської етики, милосердя також відноситься до концепцій справедливості та моральності в поведінці між людьми.

4. Му́дрість — володіння знанням, розумінням, досвідом, обачністю, розсудливе та грамотне застосування знання. Великий, глибокий розум, що опирається на життєвий досвід. Здатність знаходити рішення різних проблем, в тому числі життєвих, опираючись на свій і чужий досвід, уникаючи часом безпосередніх логічних операцій і розуміння онтології того, що відбувається.

5. Оптимізм — погляд на життя з позитивної точки зору. Оптиміст стверджує: світ чудовий, з будь-якої ситуації є вихід, все вийде добре, всі люди загалом гарні.

6. Повага — абстрактна соціальна категорія, що відображає оцінку почуття гідності/вищості/ більшої ідеальності того, на кого направлена дана оцінка. Вона базується на визнанні високих якостей кого-небудь чи чого-небудь, відносно яких проводиться ця соціальна оцінка.

7. Патріоти́зм —філософська категорія, моральний і політичний принцип, соціальне сприйняття, змістом яких є любов до своєї країни, вірність їй, готовність заради них на жертви(у тому числі готовність підкорити власні потреби потребам громади, народу) . Але для правильного ставлення до інших країн та народів необхідно пам’ятати про неприпустимість шовінізму та фашизму! (Шовінізм – думки й ідеї, що проповідують зверхність, панування однієї нації за рахунок пригнічення інших, розпалюють національну ворожнечу. Фашизм - суспільна течія, представники якої пропагували національну винятковість свого народу , ненависть до інших національностей, розпалювали ворожнечу між народами)

8. Смиренність - фундаментальна християнська чеснота, засіб визнання правди. Визнання тієї правди, що ми таки далеко не на все здатні, що ми буваємо слабкими. Смиренність — відновлення, повернення до істинного стану речей, до вірних понять. Покаяння отримує поживу від покори, а покора, висока божественна смиренність, — це його плід і вершина.

9. Свобода— здатність людини чинити відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Свобода в найзагальнішому значенні - наявність можливості вибору, варіантів витоку подій. Свобода волі – можливість самостійно обирати власні цілі, наміри, спосіб дії, керуючись моральними настановами й цілями. Свобода дії – можливість діяти без заборон у якій – небудь галузі. Свобода творчості – право людини втілювати мрії і задуми, створюючи щось нове, таке, чого не існувало раніше.

10. Справедливість - моральна якість та чеснота, вразливість як на суспільне добро, так і на суспільне зло. За Платоном справедливість -- це найвища чеснота, що утримує мужність, поміркованість і мудрість у повній рівновазі і гармонії ("кожному своє"). За Платоном саме справедливість державного устрою породжує у нього "однодушність" і дружбу співгромадян, жінок і чоловіків. Справедливість загалом є елементарною властивістю людини як моральної істоти у її ставленні до інших людей.

11. Старанність — моральна якість та чеснота. Старанність - це правильне розпорядження часом; вкладання повної концентрації у власну працю. Старанням посередність досягає більшого, ніж обдарованість без старання. Слава досягається завдяки праці, бо що легко дається, те недорого коштує.

12. Терплячість — сила християн, ставлення пошани до кожної окремої істоти. У житті людини часто виникають труднощі, щоб долати їх - слід докладати зусиль, бо справжні труднощі не зникають одразу, миттєво, але тривають певний час, тому для їх подолання потрібно докладати зусиль і бути терплячим, перетерпіти ці труднощі з миром і любов'ю. А без терпіння людина буде поглинута бурею своїх пристрастей.

13. Толерантність – у загальному значенні здатність приймати щось, не схвалюючи це. На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільств, особливо тих, які не є гомогенними ні у релігійному, ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах.

14. Хоробрість — властивість розуму, котра зустрічає небезпеку чи опір з непохитністю, тишею та міцністю; властивість бути безстрашним; відвага.

15. Честь —це проекція моральних цінностей людини, поняття моральної свідомості . Честь відповідним чином регулює поведінку людини й ставлення до неї з боку оточуючих. ґрунтується не на принципі рівності всіх у моральному відношенні, а на їхній диференційованій оцінці (залежно від соціального стану особистості, релігійної, расової, національної, класової, професійної й колективної належності або репутації).

16. Че́сність — це одна з основних граней людських чеснот, моральна якість, що відображає одну з найважливіших вимог моральності. Включає правдивість, принциповість, вірність взятим зобов'язанням, суб'єктивну переконаність у правоті справи, що проводиться, щирість перед іншими і перед самим собою відносно тих мотивів, якими людина керується, визнання і дотримання прав інших людей на те, що їм законно належить. Протилежністю чесності є обман, брехня, крадіжка, віроломство, лицемірство.

17. Щедрість (щедрота) — моральна якість та чеснота, середина між марнотратством та скупістю. Щедрість протистоїть зажерливості.

Вади

1. Брутальність — риса примітивної людської натури, що своїм духовним розвитком ще недалеко відійшла від звіринного світу. Це слово походить від латинського "брутус", що значить — "звірина". Не треба змішувати брутальність з жорстокістю. І людина може бути брутальною, не будучи жорстокою. Топтати, наприклад, у дикій люті квіти в чужому квітнику чи бити меблі в чужому помешканні - це не жорстокість, це - брутальність, в якій людина виявляє свою звірячу лють, дає волю диким інстинктам, що вихоплюються з вгамовних шор культури та цивілізації.

2. Егої́зм — ціннісна орієнтація суб'єкта, що характеризується переважанням у його життєдіяльності корисливих особистих інтересів і потреб відносно до інтересів інших людей і соціальних груп. Згідно егоїзму, задоволення людиною особистого інтересу розглядається в якості вищого блага. Проявам егоїзму властиво відношення суб'єкта до іншої людини як до об'єкта й засобу досягнення власної мети. У буденному слововживанні егоїзм виступає як протилежність альтруїзму.

3. Зрада — це безпідставне руйнування певної домовленості (іноді встановленої по умовчанню) між близькими людьми .У випадку невідповідності отриманого результату з очікуваним і говорять про категорію зради. Ось уже більше двох тисячоліть зрада учнем Учителя, а людиною — втіленого Бога бентежить і хвилює уяву кожного, хто роздумує над цією давньою і, на жаль, завжди актуальної історією. Від часів євангельських і досьогодні людство запропонувало чимало її версій та інтерпретацій. Рівно сто років тому згадана біблійна оповідь була проартикульована й на український голос, отримавши оригінальне художнє увиразнення в драматичній поемі Лесі Українки «На полі крові».

4. Лихослів`я— табуйована (неприпустима) лексика, яку носії мови сприймають як відразливу, непристойну. У це визначення входять такі поняття, як блюзнірство, прокльони і лайка. Така мова перебуває поза нормальним стилем спілкування. У багатьох країнах світу існують закони, які обмежують використання такої лексики у публічному житті, у ЗМІ тощо.

5. Ненависть — це глибоке, емоційно негативне відношення суб'єкта до індивіда чи іншого об'єкта, що характеризується відчуттям гніву, ворожістю, огидою, бажанням заподіяти йому біль, як фізичний, так і моральний, чи шкоду. Ненависть визначається як антитеза любові, її повна протилежність — тобто, якщо любов - це активне зацікавлення в житті й розвитку об'єкта любові, то ненависть - це активне зацікавлення в деградації і знищенні об'єкта ненависті. Ненависть може існувати й без об'єкта, бути ні на що не спрямованою.

6. Помста – вид агресії, фізичної або вербальної. Поведінка, направлена на завдання шкоди кому-небудь, у відповідь на завдану раніше образу.

7. Підступність — риса людини, схильність до хитрих та злих вчинків, що прикриваються зовнішньою доброзичливістю.

8. Хитрість — це завжди лукавство, спотворення фактів, образів дійсності. І в основі її лежить брехня, мала або велика. Брехня - це завжди погано. Хоча брехня буває і вимушеною, яку можна виправдати. У більшості випадків хитрість - це вада. Але іноді це стратегія, як , наприклад, військова хитрість. Узагальнювати не слід. Усе залежить від ситуації, в якій використовується хитрість .

Чесноти

1. Ві́ра — сприйняття людиною чого-небудь (тверджень, свідчень, фактів тощо) як істинних, правдивих без попередньої перевірки на основі тільки внутрішнього, суб'єктивного переконання, що не потребує більш ніяких доказів. Віра у людському суспільстві існує у вигляді тих чи інших віровчень (релігій, світоглядів, ідеологій, концепцій). З точки зору теорій, які ототожнюють буття (суще) і істину, віра — це один із способів бачення буття (а от же істини). Віра у багатьох випадках протиставляється знанню, яке базується на всебічному вивченні та поясненні проявів буття.

Віра (у широкому сенсі) - це або визнання істинності чогось на підставі свідчення іншого, або мислення чогось як можливо істинного. У вужчому сенсі, однак, віра — це сильна інтелектуальна згода, позбавлена страху помилки, із чимось на підставі свідчення іншої особи, чий авторитет людина визнає, оскільки вона бачить, що ця особа варта довіри.

2. Надія – це емоційне переживання, відчуття, емоція, що виникає при очікуванні людиною бажаної події. Формується внаслідок пізнання причин, що обумовлюють очікувані події. Це віра в позитивну, з точки зору суб’єкта, розв’язку ситуації, що склалась у його житті.

3. Любо́в — почуття приязності одного суб'єкта щодо іншого, найбільшого захоплення та відданості; емоційне відчуття схожості або спорідненості з об'єктом. В українській мові в дорадянські часи семантично розрізняли кохання як пристрасну емоцію та любов як слово більш загального значення: кохання має тілесний та пристрасний контекст, любов може і не мати контексту пристрасті. Термін любов, зокрема, досить часто використовувався у контекстах «любов до Бога», «Божа любов» тощо. Кохання і любов визначали або як стан особистості (закоханість), або як інтенціональну спрямованість на об'єкт любові: є суб'єкт і його почуття до іншого, при цьому виключався контекст «між», допускалася наявність одностороннього почуття кохання.

У радянські часи слова кохання та любов визнали тотожними і почали визначати як почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі. Таке тлумачення слова можна побачити й у сучасних українських словниках, хоча це і не відповідає сучасній розмовній українській мові .

Сім смертельних гріхів

1. Гординя

2. Жадібність

3. Блуд

4. Заздрість

5. Обжерливість і пиятика

6. Гнів

7. Лінощі

1. Гординя - неналежне почуття власної вищості, кращості; невідповідна самооцінка, пиха, бундючність. Один з смертних гріхів у християнстві. "Еклезіаст говорив: «Усі гріхи починаються з гордості.» Ясно, що автор говорить про неврівноважену любов своєї власної важливості, оскільки він додає : «Бог перевертає трони гордих князів». Намір починається з мети і, оскільки, ціллю набуття земних є досягнення винятковості та важливості, з цієї точки зору гординя чи бажання бути важливим, є стартовим пунктом усіх гріхів."

2. Жадібність — жага до здобування чи купування, іншими словами жадання наживи, користолюбство. Жадібність в християнській етиці один зі семи смертних гріхів, оскільки приводить до примноження турбот і марних піклувань, до внутрішньої злоби та замкнутості, а також безпереривно провокує страх втрати і гнів на можливих конкурентів та заздрісників. З нею пов'язана скупість (любостяжання), що засуджується у всіх народів.

3. Блуд (хтивість)– позашлюбні або інші статеві стосунки, які засуджуються християнською церквою .

4. Заздрість — самолюбне і недружелюбне невдоволення тим, чим інша людина насолоджується, у м’якому значенні - тяга за добром, котре має інший. Заздрість — один з семи смертельних гріхів..

5. Обжерливість і пиятика(ненажерливість, обжерливість, ненаситність — поганий навик, бездумне, невгамовне бажання отримувати насолоду від їжі. Таке визначення ненажерливості дав єпископ Ігнатій Брянчанінов, який також твердив, що від догоджання череву людина стає важчою, жорсткішою, грубішає серцем; розум позбавляється легкості та духовності; людина стає плотською. Крім того, за Брянчаніновим , а також католицькими схоластами, дебелість і мла, які передаються тілу великою кількість та нерозбірливістю в їжі, поволі передаються тілом серцю і серцем — розумові.

6. Гнів - бурхливий вияв злості, спрямований на ближнього. Гнів — це злісний стан душі. Буває три види гніву:

• гнів, який палає всередині;

(Таким гнівом називається не тільки прихована злість, що не виявляється у словах та вчинках, — це постійний стан душі, який не обов'язково має бути спрямованим на якийсь визначений об'єкт. Образа — це також внутрішній гнів.)

- гнів, що виявляється у словах та вчинках;

(У будь-якому грубому, неввічливому, позбавленому лагідності і любові слові проявляється наш гнів. Найпоширенішою формою такого гніву є спалахи люті.)

- гнів, який горить протягом довгого часу, або злопам'ятність.

(Такий вид гніву найбільш противний Богу, оскільки він наголошує на тому, щоб щиро прощати образи. Гнів у будь-якому вигляді — це дуже небезпечна пристрасть, оскільки веде до вбивства.)

7. Лінощі - це відсутність мотивацій для вчинків, активної поведінки. Відсутність чи нестача працелюбства, віддавання переваги необтяжливому дозвіллю над трудовою діяльністю. Традиційно розцінюється як вада, оскільки вважається, що лінивий індивідуум є нахлібником суспільства. Інше визначення лінивства — «потреба в заощадженні енергії». Лінь — прагнення людини відмовитися від подолання труднощів, вперте небажання здійснювати вольове зусилля.

1. Гординя — Смирення.

2. Жадібність — Щедрість.

3. Хтивість — Чистота.

4. Заздрість — Доброзичливість.

5. Обжерливість — Поміркованість.

6. Гнів — Лагідність.

7. Лінощі — Працелюбність.

Поетичні приклади

1. Не допускай такої мислі, що Бог покаже нам неласку.

Життя людського строки стислі - немає часу на поразку! (Л. Костенко) /оптимізм/

2. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш, то уже навіки! (Л. Костенко)

/порядність, совість/

3. Поетові немає скутих норм. Він норма сам, він сам в своєму праві.( Л. Костенко)

/творчість, талант/

4.У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красиве і корисне.( М. Рильський)

/щастя/

5. Милосердними треба вам буть

Задля всього живого!

Бо життя – се клейнод, хіба ж є

Що дорожче від нього? (І. Франко)

/милосердя, цінність життя/

6. Хто здобуде всі скарби землі

І над все їх полюбить,

Той і сам стане їхнім рабом,

Скарби духу загубить. (І. Франко)

/духовність, пріоритети в житті/

7. Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. (Т. Шевченко)

/патріотизм/

8. …не треба заплутано метикувати

В залежності від нагод і годин, -

Тільки знати:

Вона – Мати,

Ти – син. (Є. Маланюк)

/любов до Батьківщини/

9. Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову

І мову її солов`їну. (В. Сосюра)

/патріотизм/

10. Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні! (Л. Українка)

/оптимізм, сила духу/

11. Гей, народ! Будеш жити!

А я матір не забуду!

Україні, її люду

Хочу вірно я служити. (П. Тичина)

/відданість/

12. Ми всі із хліба виростали, сину,

Із праці себто – чуда із чудес, -

Яка нас охрестила на Людину,

Піднявши з чотирьох до піднебесь. (Б. Олійник)

/повага до праці/

Щастя як одна з найцікавіших морально – етичних категорій

Людина створила культуру, а культура – людину. Справжня особистість реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура – це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного твердження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови. Належачи до певного соціуму, кожен з нас зі своєю появою на світ органічно входить у вироблену співвітчизниками культуру, стає її користувачем і носієм. А отже, усі ми – продукти культури українського народу, яка починається зі скарбниці рідного слова.

Філософське, духовне осмислення реальностей сучасного світу і тенденцій його розвитку завжди турбувало саме тих, хто не страждав на збайдужілість і мовчання. Справіку хтось мусив бути на невдячній службі поетів і пророків, що вириваються з кола звичних уявлень, емоцій та передсудів покоління, щоб спробувати під високим небом – усе від початку – сказати своє незалежне слово.

Чому ж саме поезія, а не, скажімо, проза? Тому що, як сказала відома наша сучасниця Л. Костенко:

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

А душа, як відомо , - брама почуттів, що і є мірилом такого бажаного і загадкового щастя.

Таким чином, саме вони – поети – є голосом нації, до якого варто звертатися нам, тим, хто метою своєї роботи зробив дослідження пізнання істини щастя (eudemonia) в літературі II половини XX – початку XXI століття. А, точніше , саме тієї її частини, що належить перу цих сміливців слова, поетів, тобто поезії.

Найповніше висловив зміст щастя китайський мислитель Ші Цзін: «Перший прояв щастя – довголіття, другий – багатство, третій – здоров’я, четвертий – любов і п’ятий – спокійна смерть». Хоча, буз сумніву, вершина людської мудрості, проголошена незабутнім Козьмою Прутковим, звучить так: «Якщо хочеш бути щасливим – будь ним!»

Визначившись з тим, як поняття «щастя» тлумачили наші славетні попередники, ми сміливо розпочинаємо досліджувати поетичний «храм щастя» сучасних українців.

Багато важить, на яких художніх зразках виховується мовний смак читача, чого чекає він від літературного тексту – щоб той розповідав про реальність, як у житті, чи щоб виявляв безмежні можливості індивідуального авторського осмислення. За різних часів тенденції в цьому напрямку певним чином змінювалися.

У часи хрущовської «відлиги» виникла могутня когорта представників культури України. Це була потужна хвиля, що засвідчила реінкарнацію українського духу після спустошливої хвилі репресій, яка мала фізично й морально знищити національне відродження 20-30-х років XX ст. Літературне мовчання, спричинене страхітливим винищенням усього українського, розірвав прихід в українську літературу яскравих творчих постатей – М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко, Д. Павличка, В. Симоненка, Г. Тютюнника та інших представників українського

« молодого» відродження. Формувалось неповторне обличчя української поезії другої половини XX ст., основними рисами якої ставали спрагла увага до особистісного начала, заглиблення в історію рідного народу, пристрасне обстоювання найсвітліших гуманістичних загальнолюдський ідеалів і цінностей, широке залучення контексту світової літератури, органічний сплав інтелектуалізму й почуттєвої напруги. Поезія прагне осягнути, включити в естетичне поле й великі наукові відкриття доби – проникнення в таємницю ядра і гена, вихід людини в безмежжя Космосу, водночас застерігаючи від руйнування світової гармонії агресивним, часто не розумним втручанням морально не готової до цього людини.

Та сталося щастя, новітня українська література кінця ХХ століття виростила на своєму полі «солодко-кислі ягідки» постмодернізму - Олеся Ульяненка, Юрія Андруховича, Юрка Покальчука, Юрія Винничука, Олександра Ірванця, Віктора Неборака, Оксану Забужко, Ігора Римарука, Василя Герасим’юка, Марію Матіос, Ярослава Голобородька та ще багатьох «не розкручених» сучасних митців. Проте не така вже й приголомшена іронічними «теревенями» постмодерністів Україна. Потрібна неабияка оптика, щоб розібратися з іронічно-еклектичною манерою цієї західної мистецької хвилі в українській літературі. І вже на основі «власної легенди» на початку ХХІ століття молоді поети запропонували новий напрям у сучасному мистецтві, більш «позамежовий з джерелами», більш креативний, первинно-рефлексивний. Вперше про цей напрям заявили на Всеукраїнському фестивалі актуального мистецтва у Вінниці поети, які утворили в травні 2003 року групу «ЛІРИКИ TRANSCENDENT’А». Хто цікавиться сучасною філософією, ті розуміють, на які межі вийшли молоді митці. Вінницькі поети запропонували засобами мистецтва діймати Всесвіт живих, усіма способами відчути його у собі, а не ошукувати його творчими засобами, і відшуковувати його в інтересах гармонії життя. Так трансценденти запропонували принципову точку зору, як право самотворитися і організовувати буття у мистецтві не полярно, а номінально.

У відомому дослідженні «Із секретів поетичної творчості» І. Франко писав: «Поет користується в значній мірі готовою вже поезією мови, готовим запасом абстракцій і абревіатур, але все – таки треба визнати, що правдиві поети… з багатого запасу рідної мови вміють вибирати власне такі слова, які найшвидше й найлегше викликають у нашій душі конкретне смислове враження». Так і ми знаходимо у віршах митців як традиційні, загальноприйняті елементи щастя, так і близькі лише їм одним. Хоча навіть традиційні образи кожен поет переживає по – новому, бо будь – який елемент їх несе на собі відбиток конкретного історичного часу.

Ще визначні мужі минулого стверджували, що справжнього мистецтва мови не можна досягти без пізнання істини. У пошуках свого місця в житті людина неминуче натрапляє на необхідність почуватися щасливою, вільною й замислюється над своєю свідомою та несвідомою участю у великих справах сучасності.

У чому ж вона, істина «eudemonia»?

Прийнято вважати, що сучасні українці бачать щастя лише як наявність сукупності грошей та здоров’я. Дослідивши думку широкого кола респондентів( близько 120 харків`ян), можна стверджувати, що це твердження не відповідає дійсності. Респонденти віком від 16 до 60 – ти років вважають, що це і добробут, і любов, і краса, і злагода, звичайно ж, і гроші зі здоров’ям. Отже, щастя залишається поняттям неоднозначним.

Більшість опитаних українців вважає, що література впливає на громадську думку, і це, в свою чергу, знову відображається в авторських творах. Хоча старше покоління (45-60рр.), вважає, що література стала ширшою за суспільно –політичні мотиви, які формують громадську думку. Уявлення про поняття «щастя», можна знайти як в художніх творах, так і у філософських роботах світових фахівців.

Українці вважають, що уявлення батьків і дітей про щастя завжди не співпадають. Але час змінює все, бо сьогоднішні діти –завтрашні батьки, а отже, і їх світосприйняття також зміниться.

Кожна людина неповторна, а через це і незаступна, бо вона велика навіть у свій малості. Поезія другої половини XX ст.. вказує, що щастя живої людини –у соціальній бідності і духовному багатстві, з певною мірою добра і зла.

Сучасну українську поезію годі уявити без мотиву рідного слова. Він став тією чутливою струною, що відлунюється в поетичних серцях і є складником щастя справжнього українця.

Українська поезія стверджує:

· Ти щасливий тоді, коли відчуваєш, що живеш недарма.

· Щастя – це не брати, а віддавати. Щастя – це відчувати себе в інших людях.

· Щастя – це коли ти ростеш, розвиваєшся, прогресуєш і здобуваєш бажаний результат і його обов’язково високо оцінять.

· Щастя – радість кохання.

· Щастя планети залежить не від тих технічних досягнень, якими пишається епоха «космічних подорожей», а від такої простої, одвічної, але тяжкої праці звичайної жінки –годувальниці. не треба споглядально чекати від життя щастя, можна побачити щастя вже у відсутності негараздів.

· Щастя – радість буття.

· Щастя – радість праці, самовдосконалення.

· Щастя – не у «теплому кубельці», а у великих справах, гідних людського призначення, у постійному русі вперед.

· Щастя – це поєднання двох стихій –розділеного кохання та свободи.

· Щастя – це просто любов : до світу, до людей, до життя.

· Щастя – любов до Бога.

· Щастя – пошук, невпинний рух уперед.

Не у пошуках радості полягає щастя, а у самому житті.

Щастя – це просто ранковий туман, голос пташиний , сльози і сміх, біг часу неповний … Щастя – це просто … Сонце пекуче і грози з дощами, підлість, ненависть, любов до безтями… Щастя – це просто… Зоряний світ, що дають небеса.. Віра в реальність чи чудеса.

Радість, надія, біль від втрати, перші спроби, рідна мати…Щастя – це просто … Сніг… Заметіль за вікном і у серці…Шлях, перешкода. Замкнені дверці. Ключ журавлиний проблему відчинить, сум і печаль то пройдуть, то покинуть… Щастя – це просто… Весняне тепло від морозу зігріте. Душевне добро від печалі закрите. Дружба та пристрасть до забуття… Щастя – це просто людське життя….

II. Опановуємо структуру

План – схема твору

1. Вступ.

2. Теза(поняття, положення, яке буде розкриватися в роботі).

3. Аргументи(докази, підстави для обґрунтування , підтвердження висловленої тези, які пов’язують тезу з прикладами).

4. Приклад із літератури чи інших видів мистецтва.

5. Приклад, що є історичним фактом або випадком із життя.

6. Висновок(має органічно випливати з тези, аргументів і прикладів, бути підтвердженням тези).

Опорні мовні конструкції

1. Теза (я вважаю; на мою думку; хочу підтримати; я погоджуюся/не погоджуюся; я підтримую; я хочу спростувати; на мій погляд; я впевнена/ний;я не переконана/ний тощо)

2. Аргументи (по – перше, по – друге; це доводить; свідченням цього може бути; підтвердженням цього є; доказом цього може бути тощо)

3. Приклади(наприклад; прикладом може бути; не можна не згадати; яскраво це ілюструє такий приклад тощо)

4. Висновок(отже; таким чином; можна зробити висновок підсумовуючи вищерозглянуте; висновком може слугувати тощо)

Слова – скріпи, слова – місточки

По – перше; по – друге; як вже було зазначено; як можна побачити; з цього випливає; повертаючись до думки; варто звернути увагу; і нарешті; на завершення хочу підкреслити , певно тощо.

1. Опрацьовуємо теми

Тема – запитання(дати розгорнену відповідь)

1. Що по собі лишаєш, людино?

2. Людина і війна – поняття несумісні?

3. Справедливість: чи є вона у світі людей?

4. Лестощі: добре чи погано?

5. Сенс людського життя - у чому він?

6. Шлюб: пережиток минулого чи щасливе поєднання справжніх закоханих?

7. Які мають бути стосунки між людиною і свійською твариною?

8. Штучне культивування краси і молодості: чи є проблема?

9. Яким я бачу справжнього вчителя?

10. «А якщо так, то що є краса,

І чому її обожнюють люди?

Посудина вона, у якій пустота,

Чи вогонь, що мерехтить у посудині?»

Заболоцький

1. Ми вибираємо долю чи це вона вибирає нас?

2. Чи необхідно покаятися в тому, де схибив, щоб полегшити ношу душі?

3. Що означає бути справжньою людиною?

4. Свобода вибору: подарунок чи покарання?

5. Сучасна людина обирає тактику: «око за око» чи «підставте другу щоку»?

6. Суд совісті: чи потрібен він сучасній людині?

7. Від чого залежить успіх людського життя?

8. Чи вмію я налагоджувати стосунки з людьми?

9. Жити заради себе: чи правильно це?

10. Чи вважаю я себе щасливою людиною?

Тема – твердження( підтримати чи спростувати)

1. До майбутнього ми йдемо, озираючись на минуле.

2. «Поезія - це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі»

Ліна Костенко

1. Пісня – душа народу.

2. «Немає смерті. І не ждіть – не буде.

Хто хоче жить, ніколи не помре».

Василь Симоненко

5. «Людині, що не слухає поради, неможливо допомогти».

Бенджамін Франклін

1. Україна – наш спільний дім!

2. Поразка – це наука. Ніяка перемога так не вчить…

3. Екологія природи починається з екології душі.

4. Добро зберігає людську цивілізацію на Землі.

5. Кожна година, що присвячена ненависті, - вічність, що її забрали у любові.

6. «Найважливіше – навчити людину мислити» Б. Брехт.

7. «Зрада та насильство – це списи, що загострені з обох боків: того, хто їх задіює, вони травмують сильніше, ніж його супротивника» Е. Бронте.

8. «Багатством живиться лише тіло. Душу звеселяє споріднена праця» Г. Сковорода.

9. Любов і ненависть як дві сторони одного почуття.

10. Краса як рушійна сила життя.

11. «Життя – театр, а люди в ньому – актори» У. Шекспір.

12. «Гнів – короткочасне божевілля» Сенека.

13. «Справжнє кохання, як привид! Усі про нього говорять, але мало хто його бачив» Л. Фуко.

14. «Стукайте – і вам відчинять. Просіть – і буде вам дане» Біблія.

15. « Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!» В. Сосюра.

16. «Поганий той учень, що не прагне перевищити свого вчителя» Леонардо да Вінчі.

Тема – поняття(розкрити зміст)

1. Духовний вплив природи на людину.

2. Покликання.

3. Краса вірності.

4. Дзвони Чорнобиля.

5. Патріотизм.

6. Щастя.

7. Дружба.

8. Ідеали сучасного світу.

9. Інтелігентність.

10. Книги:їх роль і наслідки ігнорування.

11. Азарт: ігри та об’єктивна реальність.

12. Місце віри в житті людини.

13. Доброта.

14. Милосердя.

15. Я – частина мого народу!

16. Відповідальність.

17. Люди, яких я люблю.

18. «Рятуймо найменше слово від мародерства брехні,

Рятуймо вкраїнську мову, коли ми ще гідні її» М. Рябчук.

1. Одвічна боротьба : добро та зло.

2. Справедливість.